— Український Фонд Соціальних Інвестицій є порівняно молодою організацією. Коли й для чого його створили?
— Український фонд соціальних інвестицій (далі — УФСІ) створено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 28 квітня 2000 року. Основна мета — підготувати та впровадити спільний проект українською уряду та Світового банку «Фонд соціальних інвестицій». У ході розробки концепції проекту (починаючи з 1998 року) вивчався досвід упровадження механізмів соціальних інвестицій, накопичений Світовим банком під час реалізації подібних проектів у країнах Центральної Європи та Азії, зокрема в Болгарії, Румунії, Молдові. Вірменії, Албанії, Грузії, Таджикистані, у Чилі та Перу, а також інноваційний досвід надання соціальних послуг для вразливих груп населення у Швеції, Литві, Німеччині, Великобританії, Угорщині.
Для підготовки проекту УФСІ залучив грантівські кошти програми Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку (DFID). Його розмір становив до мільйона доларів США, але УФСІ мав змогу управляти 750 тис. доларів. Восени 2000 року розпочато реалізацію пілотної фази проекту у Хмельницькій області: саме тут УФСІ мав відпрацювати процедури, що їх застосовують подібні фонди у більш як 50 країнах світу, у тому числі в країнах так званого постсоціалістичного табору. Ці фонди є механізмами швидкого реагування на соціальні негаразди, спричинені, наприклад, воєнними діями, як в Албанії чи Косово, або природними катаклізмами, як у Вірменії після землетрусу, і спрямовані, як правило, на відбудову соціальної та комунальної інфраструктури (шкіл, лікарень, доріг, водогонів тощо).
Унікальність Українського фонду соціальних інвестицій полягає в тому, що поряд із відбудовою соціальної та комунальної інфраструктури УФСІ, на відміну інших фондів, із самого початку, вже в дизайні проекту, передбачив такий важливий напрямок діяльності, як робота із соціально вразливими групами населення.
Результати та досвід, нагромаджені впродовж апробації проекту в Хмельницькій області, з одного боку, засвідчили надзвичайний інтерес, виняткову цілеспрямованість і рішучість місцевого населення брати участь, зокрема фінансову, у розв'язанні наболілих соціальних проблем, а з іншого — готовність органів влади співпрацювати, посилюючи відчуття солідарності та закладаючи підґрунтя для розвитку ініціативи громадянського суспільства.
На основі досвіду, здобутого під час пілотного етапу проекту, було сформовано концепцію основної фази проекту, яка також передбачала залучення бідних громад і вразливих груп населення до визначення та розв'язання найгостріших соціальних проблем, формування засад сталого партнерства державних органів влади, інститутів громадянського суспільства, бізнесових структур і міжнародних організацій па всіх рівнях.
Для виконання основної фази проекту Уряд України та Світовий банк підписали угоду про надання Україні позики розміром 50,2 млн. доларів США. Цю угоду ратифіковали Законом України від 17 січня 2002 року. Цілями проекту є, по-перше, поліпшення умов життя бідних громад і вразливих груп населення, переважно в сільській місцевості, наданням більш якісних соціальних послуг і полегшенням доступу до них; по-друге, розвиток потенціалу громад у розв'язанні гострих соціальних проблем на місцевому рівні, по-третє, сприяння реформуванню соціальної сфери через створення ефективних моделей соціальних послуг і розвитку стратегії їх адресності.
Найбільша за розмірами складова проекту — це «Впровадження мікропроектів», вapтicть кожного з яких не може перевищувати 150 тис. доларів США. УФСІ на конкурсній основі добирає та фінансує мікропроекти, спрямовані на розв'язання гострих соціальних проблем та ініційовані громадами, недержавними громадськими opгaнiзаціями, органами місцевого самоврядування тощо. До кінця 2007 року планується впровадити, принаймні, 750 мікропроектів.
Кошти в межах мікропроектів витрачатимуть на ремонтно-будівельні роботи об'єктів соціальної та комунальної інфраструктури, придбання сучасного обладнання, розробку та апробацію нових методик надання соціальних послуг, а також здійснення цільових навчальних заходів.
— Отже, УФСІ для місцевих громад є cвоєрідною донорською організацією? Які ж мікропроекти Ви підтримуватиме? У чому відмінність Ваших підходів від донорської допомоги інших фондів?
У межах проекту передбачено виконання мікропроектів двох типів.
Один із них — мікропроекти на рівні громад — передбачає роботу в громадах двох соціально проблемних районів кожної з областей України. Такі мікропроекти спрямовані на покращення якості соціальних і комунальних послуг для громад у селах і малих містах, зокрема на реабілітацію шкіл, дитячих садків, бібліотек, фельдшерсько-акушерських пунктів, медичних амбулаторій, будинків культури, клубів, водогонів, очисних споруд, доріг, покращення навколишнього середовища. Це було стратегічне рішення — спробувати працювати в кожній з областей України, залишивши в кожній позитивний досвід і показавши, як за допомогою інструментів, що їх використовує УФСІ, можна покращити інфраструктуру та забезпечити довготривале її збереження в гарному стані, а також як оперувати потенціалом місцевих громад, які починають розуміти, що їх добробут залежить передусім від їхніх власних зусиль.
Другий тип — це мікропроекти з надання інноваційних соціальних послуг, у межах яких будуть створені нові моделі, відпрацьовані нові механізми надання соціальних послуг, відмінні від тих, що діють сьогодні, альтернативні до надання послуг в інтернатних умовах, в інституційних закладах. Цільові групи — це такі вразливі групи населення, як інваліди, діти-сироти (у тому числі соціальні), бездомні, самотні громадяни похилого віку, які потребують стороннього догляду, жінки, діти та молодь, які зазнали насильства та ін. Ці мікропроекти будуть впроваджуватися лише у Хмельницькій та Харківській областях, які визначені Наглядовою Радою УФСІ як пілотні майданчики для створення інноваційних моделей соціальних послуг, апробації нових підходів і нових стандартів соціальних послуг.
— Чому саме ці дві області з усієї України?
— Оскільки завданням УФСІ за цим напрямком діяльності є підготовка пропозицій Уряду щодо реформування сфери соціальних послуг, а отже, й щодо внесення змін до чинного законодавства, необхідно мати критичну масу прикладів. З метою отримання синергетичного, концентрованого ефекту було вирішено не розпорошувати кошти (7,44 млн. доларів США) по всій країні, а зосередити їх лише в двох, відмінних за своїми характеристиками, областях України. Ураховуючи демографічні, економічні та географічні характеристики, показники рівня бідності населення, наявності в областях послуг, що забезпечують децентралізацію й соціальну інтеграцію вразливих груп у громаду, наукового потенціалу закладів, які здійснюють підготовку працівників соціальної сфери, а також грунтуючись на результатах дослідження потреб і потенціалу, прийнято рішення пілотувати цей напрямок діяльності саме у Хмельницькій та Харківській областях. Спочатку висунули гіпотезу, що ці дві області будуть вдалими для експерименту, тому що вони дуже різні: одна — аграрна, сільськогосподарська, інша — індустріальна, велика за масштабами, зі значним науковим потенціалом. Перша — слабша, проте УФСІ в ній вже працював, створив певні моделі, тому вирішили й надалі відпрацьовувати в цій області інноваційні проекти. У ході проведення дослідження ця гіпотеза була підтверджена, і Наглядова Рада УФСІ, очолювана віце-прем'єр-міністром України Д. Табачником, прийняла рішення, що з інноваційними мікропроектами ми працюватимемо саме в цих областях.
До впровадження добиратимуть у двох областях мікропроекти, які відповідатимуть таким принципам, як деінституціалізація, інтеграція людей з особливими потребами в суспільство, децентралізація прийняття рішень щодо надання та фінансування соціальних послуг, тобто наближення соціальних послуг до місця проживання клієнтів.
У Хмельницькій області, наприклад, під час пілотної фази проекту впроваджувався мікропроект, спрямований на інтеграцію дітей з особливими потребами у загальноосвітню школу, тобто виведення дітей-інвалідів, як у нас все ще називають дітей з особливими потребами, із замкненого простору домівок, щоб вони мали змогу перебувати серед своїх однолітків. При початковій школі створили реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами для індивідуальної роботи, а в класах ввели посаду асистентів учителя. Вони мали допомагати вчителю працювати в класі, де є учні, які потребують особливої уваги і з якими необхідно працювати за спеціально розробленими програмами навчання.
— Але ж це — розв'язання локальних проблем, проблем конкретної громади. Яка користь від того, що кошти міжнародної допомоги витрачатимуться саме в цих двох областях?
— Виконання мікропроектів цього типу передбачено в структурі проекту з метою розробки і запровадження економічно обгрунтованих моделей соціальних послуг, що мають забезпечити баланс можливостей і належного рівня якості послуг в умовах обмежених ресурсів.
Досвід упровадження таких моделей, зокрема створення та застосування ефективних і прозорих механізмів планування, фінансування, управління та моніторингу соціальних послуг, має стати обгрунтованою та випробуваною на практиці основою для подальшого реформування сфери соціальних послуг.
Окремо слід наголосити на механізмах, які є новими не лише для проекту, а й для країни в цілому. По-перше, це фінансування соціальних послуг на основі соціального замовлення та соціального контрактування, коли органи влади є замовниками та контролерами якості наданих послуг і котрактують на конкурсних засадах організації (незалежно від форм власності та господарювання), які надають соціальні послуги. Для цього, звичайно, необхідно створити ринок надавачів соціальних послуг, якого в країні поки що немає. А ринок, як відомо, завжди породжує боротьбу як за кількість, так і за якість. УФСІ намагатиметься на це також спрямовувати свої зусилля, віддаючи перевагу, за всіх інших рівних умов, недержавним організаціям. Оскільки саме вони можуть бути дієвим ресурсом у боротьбі за якість наданої соціальної послуги.
По-друге, створення та використання мультидиспиплінарних команд. Як правило, у людей з особливими потребами різнопланові проблеми, а саме потреба і в охороні здоров'я, і в навчанні, і в соціальній підтримці тощо, — і їх мають розв'язати фахівці різної спрямованості. Це зовсім не означає, що слід створити один центр, де будуть різні кабінети цих фахівців. Необхідно розробити спеціальну програму, спрямовану на розв'язання проблем конкретної особи, і ця програма має виконуватися. І не лише стіни для цього потрібні. А от реабілітолог або соціальний працівник мусить бути весь час поряд, щоб, знаючи всі проблеми, формувати програму реабілітації.
Повага до особистості, повага до клієнта — це ще один принцип, що ним має керуватися УФСІ у своїй діяльності, коли людина ставиться в центрі і розглядається передусім як особистість зі своїм світоглядом, своїми цінностями, своїм, урешті-решт, простором, в який ніхто не має права вторгатися. Ми відвідували державний будинок для людей похилого віку пізно ввечері. Це був чудовий відремонтований будинок із персоналом у біленьких халатах. Але багато з членів делегації, серед яких іноземні фахівці, були вражені тим, що директор цього будинку без стуку в двері й запитання: «Чи можна увійти?» завів делегацію з десяти відвідувачів до кімнати, в якій бабуся саме перевдягалася, готуючись до сну. Чи не є це верхом неповаги до людини?.. На жаль, у подібних закладах до людей ставляться лише як до носія проблеми. А державні службовці кажуть: «А що тим бабусям треба? Чистий одяг, їжа, телевізор — та й усе». Чи запитував хтось у бабусі, що ж ЇЙ потрібно? Про який рівень соціальної роботи можна говорити, коли чиновники, які мають безпосереднє відношення до організації соціальних послуг, мислять саме так? Проситься найперше, що спадає на думку, — необхідно змінювати свідомість. А це процес нелегкий.
— Як співвідноситься діяльність фонду із новим Законом «Про соціальні послуги»?
— Так, у країні набув чинності Закон «Про соціальні послуги». Однак ще не відпрацьовано підзаконні акти, які б дали змогу цьому закону ефективно працювати. Можливо, УФСІ виконуватиме роль — лише частково, бо все охопити за виділені кошти неможливо, — експериментального майданчика для апробації закладених у цьому законі механізмів, для розробки соціальних і професійних стандартів, які б відповідали як європейським, так і світовим стандартам соціальних послуг і не обмежувалися лише такими технічними нормами та нормативами, як кількість ліжко-місць, комплектів м'якого інвентаря тощо. Необхідно розробити систему ліцензування соціальних послуг, оскільки нині на ринок поряд із державними структурами виходять і недержавні організації, і фізичні особи, і комерційні підприємства, і саме чітка система ліцензування дасть змогу контролювати якість соціальних послуг, які вони надаватимуть.
У межах діяльності УФСІ будуть створені обласні дорадчі експертні групи, до складу яких увійдуть представники від ключових управлінь обладміністрацій та міськвиконкомів, які опікуються проблемами соціальних послуг (праці та соціального захисту, освіти, охорони здоров'я, сім'ї та молоді, внутрішніх справ, фінансів, а також недержавних організацій і вищих навчальних закладів, які готують соціальних працівників). Ці групи можуть стати прототипами тих органів, які в майбутньому колегіально прийматимуть рішення щодо формування соціального замовлення та здійснення соціального контрактування організацій, що надаватимуть соціальні послуги.
Світовий банк надав позику на виконання проекту на певних умовах і під певні види робіт, іншими словами, «розв'язуйте соціальні проблеми так, як їх розв'язують в інших цивілізованих країнах світу». Це підтримка не інтернатів, а саме альтернативних видів послуг, які б дали змогу людям з особливими потребами відчувати себе повноцінними громадянами.
— Якою є друга складова діяльності УФСІ в межах проекту?
— Це розвиток потенціалу, тобто розбудова інституційного потенціалу органів влади на центральному та регіональному рівнях, а також надавачів соціальних послуг, у тому числі недержавних організацій, а також місцевих громад у плануванні, фінансуванні, управлінні, контрактуванні, моніторингу та оцінці соціальних послуг; підвищення кваліфікації фахівців (соціальних працівників, менеджерів), які надають соціальні послуги.
Зараз потрібні не лише знання, а й розуміння проблем цільової групи, уміння працювати в команді. Необхідно знати, чого саме потребують люди з цільової групи, яка допомога для них прийнятна. Але часом такі потреби суперечать чинному законодавству. Наприклад, дитина з особливими потребами, яка досягла 18 років, відповідно до чинного законодавства вже не має права отримувати послуги вихователів і вчителів, а відтак і можливості розвиватися, — держава її просто утримує.
Так само важливим для чиновника є вміння побачити в людині, яка має якісь проблеми, насамперед особистість. Надання соціальних послуг пов'язане із знанням психології, політики тощо. Це дуже складна робота, тому складова «Розвиток потенціалу» для нас надзвичайно важлива. Адже впроваджуючи послуги на рівні громади, необхідно домогтися того, щоб і громада приймала цих людей, оскільки інтеграція — насправді багатоканальний процес. Потрібно підготувати і людей, і громаду, і школи, і інші заклади, щоб вони «відкрилися» для такої роботи. Скажімо, для людей зі збереженим інтелектом у нас ще є якась можливість інтегруватися в суспільство. А як бути з дітьми з інтелектуальною недостатністю або, наприклад, із синдромом Дауна? У нас люди ще не сприймають того, щоб таку дитину «пустили» у звичайну школу.
За десятки років нас навчили ділити суспільство на «нас» (ми хороші, розумні, здорові) і «їх» (вони не такі, як ми, не гарні, не здорові, вони завдають нам клопоту, тому їх необхідно відокремити від нас, ми маємо зупиняти свій погляд лише на красивих речах, ми поспішаємо, нам ніколи займатися їх проблемами). А статистика свідчить сьогодні, що такі діти народжуються не лише в асоціальних сім'ях, їх хвороби є наслідком недбалого ставлення медиків, чиновників, які допускають екологічні катастрофи, і, зрештою, генетичних проблем. А діти-сироти й бездомні дорослі, алкоголізм і наркоманія, ВІЛ-інфекція… Хіба це не результат «економічного зростання»? Наше суспільство створило особливу групу населення — інтернатних дітей, коли від інтернатних батьків народжуються діти, які також потрапляють до інтернатів.
Якби хтось порахував, скільки коштів витрачають на утримання дорослих людей з проблемами інтелектуального розвитку в інтернатних закладах, то стало б зрозуміло, що набагато дешевше працювати з такими людьми починаючи з якомога меншого віку — тоді дитина могла б узагалі не потрапити до інтернатного закладу і не бути тяжким ярмом на шиї держави. Більше того, такі люди можуть працювати на нескладних роботах, наприклад у кафе, магазинах тощо. Адже вони мають право працювати й часто бажають цього. Тож, вони можуть не лише демонструвати набуті навички, а й можуть утримувати себе самостійно.
Щоб змінити такий стан справ на краще, необхідно не лише створити центри реабілітації, а й запровадити комплексні програми, націлені, зокрема, на розвиток потенціалу всіх учасників, причетних до процесу надання соціальних послуг. Це є чи не найскладніша частина нашої діяльності.
— Чи буде сам фонд провадити роботу з підготовки системи, яка має прийняти ці зміни?
— Ні, це справа фахівців. Фонд виступає скоріше організатором. Це відбувається в межах діяльності проекту та в межах виконання мікропроектів.
Щоб працювати з такими людьми, фахівці повинні мати конкретні навички та знання. Тож планується також розробити відповідні програми підготовки соціальних працівників і співпрацювати з вищими навчальними закладами, які готують таких фахівців.
— Чи проводить фонд самостійно якісь семінари, тренінги з навчання фахівців соціальної сфери?
— УФСІ проводить семінари та тренінги, спрямовані на дотримання процедур у межах діяльності за проектом. А для навчання соціальних працівників необхідно мати спеціальні академічні навички. Наше завдання — ідентифікувати академічні структури, які здійснюватимуть таке навчання. Нам вдалося залучити грант Шведської агенції з міжнародного розвитку (Sida): частина діяльності в межах виконання проекту, фінансованого цим грантом, і буде спрямована на навчальні заклади, які готують соцїальних працівників. З двома вищими навчальними закладами (у Хмельницькій і Харківській областях) будуть відпрацьовані спеціальні модулі, які стануть складовою програми підготовки соціальних працівників. Ми раді також співпрацювати зі Школою соціальної роботи Києво-Могилянської Академії, бо тут справді могутній потенціал, який можна було б використати в межах проекту.
— Розкажіть, будь ласка, про третю складову проекту: яка її назва, мета, засоби досягнення цілей?
— Вона має назву «Управління проектом, моніторинг та оцінка». Її передбачено в структурі проекту з метою забезпечення успішного виконання його застосуванням ефективних підходів менеджменту, механізмів моніторингу та оцінки, зокрема встановленням і підтриманням програмного забезпечення інформаційної системи управління проведенням щорічних аудитів, а також створенням сприятливого середовища для поширення найкращого досвіду.
Кожний вид діяльності необхідно відстежувати, аналізувати, давати зворотний зв'язок, приймати рішення, з метою покращення процедур щось відміняти, можливо, запроваджувати щось нове.
— Скільки триватиме реалізація проекту?
— До 2007 року ми маємо виконати приблизно 70–80 мікропроектів з інноваційних соціальних послуг, але цього року ми відберемо лише 20 — по 10 в кожній області (Хмельницькій та Харківській). На цих проектах ми хочемо відпрацювати процедури і винести якісь уроки, щоб в наступних двох раундах (у 2005 і 2006 роках) їх урахувати.
Слід зазначити, що ми підтримуватимемо лише ті мікропроекти, які є життєздатними, у яких будуть закладені механізми їх подальшого фінансування, підтримки, однак уже без допомоги УФСІ. А це означає, що необхідно тісно співпрацювати з місцевою владою, тому що, зрештою, саме влада потім буде замовником, а виконавцем — державна чи недержавна організація тощо. Проте 70–80 мікропроектів — це навіть для двох областей надто мало, оскільки соціальних проблем безліч. Звичайно, УФСІ не зможе розв'язати всі ці проблеми, але він є їхнім каталізатором і розробляє реальні шляхи для їх подолання. Ми намагаємося залучити до роботи за проектом різні сторони, різних учасників; на наш погляд, надзвичайно важливою є підтримка місцевої влади. Необхідно визначити до роботи за проектом, які схеми вже відпрацьовані, які можна підтримати й розвинути. Часу в нас обмаль. Проект насправді досить амбіційний, завдання й цілі поставлені глобальні. Але ми мусимо працювати над виконанням цих завдань і мусимо досягти поставлених цілей. Іншої дороги в нас немає.
Інтерв'ю взяла Світлана Філь