Бездомність: поширеність і причини
Політичні та економічні зміни в українському суспільстві спричинили процеси, що призводять до зростання кількості бездомних людей. Особливо потерпають від цієї проблеми великі міста, де зосереджується велика кількість бездомних, що прямують сюди з різних регіонів України в пошуках кращого життя. Розвинена інфраструктура міста Києва, вищий рівень життя роблять місто привабливим для людей, які сподіваються тут знайти засоби до існування. Серед них і бездомні, кількість яких останніми роками постійно зростає. За даними Приймальника-розподільника міста Києва, що є, мабуть, єдиним державним закладом, основною групою клієнтів якого є бездомні, 2001 року було затримано 4791 особу, 2002 — 5012 осіб. Ці дані лише частково проливають світло на проблему, бо затримані — це люди, які своєю поведінкою привернули увагу працівників міліції, і в кожному випадку було отримано санкцію прокурора, на основі якої особу прийняли до Приймальника-розподільника. Таких самих бездомних людей, поведінка яких не давала підстав для затримання (а їх, як можна передбачати, значно більше, ніж тих, кого помістили до Приймальника-розподільника), у цій статистиці не відображено. Винятком є незначна кількість осіб, котрі за відсутності інших організацій, які б надавали послуги бездомним, досить часто, особливо зимою, змушені звертатися до Приймальника-розподільника з тим, щоб знайти там тимчасовий притулок, одяг, перебути холодний період, помитися та отримати медичну допомогу. Але таку діяльність не передбачено у функціях Приймальника-розподільника: його завдання полягає, насамперед, у встановленні особи та в її перевірці щодо можливості скоєння злочину.
Очевидно, достовірних даних щодо бездомних у м. Києві практично немає. Так само не проводяться й дослідження з мстою вивчення поширеності такого явища, як бездомність дорослих, як у Києві, так і в інших містах України. Але варто зазначити, що дослідження щодо кількості, проблем і потреб бездомних, безпритульних дітей, чи, як їх часто називають, «дітей вулиці», проводилися завдяки зусиллям як міжнародних, так і українських організацій.
Традиційно більшість статистичних даних про бездомних людей зосереджується в різноманітних організаціях, що надають послуги бездомним, але оскільки подібних організацій в Україні надзвичайно мало, то й немає можливості накопичити та проаналізувати подібну інформацію. Можна лише навести дані благодійного фонду «Дорога додому», отримані в результаті дослідження, яке базувалося на аналізуванні анкет і реєстраційних карток клієнтів реєстраційного центру (дані за період з червня 1999 року по червень 2001 року, випадкова вибірка становила 1500 карток). Дослідження мало на меті з'ясувати, які обставини чи події в житті клієнтів пов'язані з втратою житла. Згідно з його результатами, бездомність була спричинена таким: добровільний продаж житла — 27,3%; судимість (перебування в ув'язненні) — 15%; втрата соціальних зв'язків (ті, хто позбавлений житла родичами через наркотичну залежність, психічні розлади, алкоголізм) — 15%; жертви квартирних махінацій — 13,3% втрата житла внаслідок розлучення — 10,6%; катастрофи та нєщасні випадки — 8,3%; втрата службового житла — 5,9%; сирітство — 4,6%,
Усього за даними фонду станом на 1 січня 2003 року в Одесі реєстровано 6309 бездомних осіб [1].
Створення системи допомоги та підтримки бездомних у Києві
Головне управління соціального захисту населення міста Києва впродовж кількох років докладає зусиль для підтримки бездомних. Кілька років у Ясногородці Київської області працює Центр адаптації для бездомних чоловіків, розрахований на 400 осіб, однак його діяльність не дає змоги розв'язати всі проблеми і потребує аналізу та вдосконалення. А от організацій, які б надавали послуги та підтримку бездомним жінкам, до недавнього часу в Києві не було зовсім. Лише тоді, коли жінка потерпала від домашнього насильства чи перебувала в кризовій ситуації, деякі жіночі організації могли підтримати її, надавши тимчасове місце для проживання. Тому 21 грудня 2000 року Київська міська рада прийняла рішення «Про створення Центру соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання», що започаткувало розвиток системи послуг для бездомних жінок [2].
Наступним кроком, який створював можливості для підтримки бездомних людей, стало розпорядження Київської міської державної адміністрації (КМДА) 2001 року «Про затвердження Програми зміцнення законності та боротьби із злочинністю в м. Києві на 2001-2005 роки» [3].
Важливим інструментом формування політики щодо бездомних протягом кількох років є вивчення досвіду інших країн, зокрема Нідерландів, і місцевих проектів підтримки та надання послуг, що існують в Україні, — таких, наприклад, як Благодійний фонд «Дорога додому» у м. Одеса. Голландський досвід не випадково привернув увагу політиків і соціальних працівників. У цій країні кількість бездомних чи не найменша серед усіх країн Європейського Союзу: на 1000 осіб — одна бездомна особа. Сто двадцять різноманітних організацій, що діють у країні, пропонують бездомним людям близько 250 видів послуг [4].
Нові можливості для подальшого розвитку політики на місцевому рівні з'явилися після укладення 2002 року контракту між Головним правлінням соціального захисту населення КМДА та Асоціацією нідерландських муніципалітетів про впровадження спільного проекту «Реінтеграція бездомних жінок у м. Києві: інтегральний підхід на місцевому рівні». До участі в ньому залучені Головне управління Міністерства внутрішніх справ у м. Києві, Головне управління охорони здоров'я, Центр зайнятості м. Києва, Центри соціальних служб для молоді м. Києва та Центр роботи з жінками м. Києва. Завдяки цьому проекту створюються можливості детально вивчити досвід реінтеграції бездомних жінок у Нідерландах і адаптувати його до місцевих умов. Подібна практика сприятиме розробці моделі, що в перспективі могла б стати основою для створення органами місцевої влади послуг для цієї групи клієнтів в інших містах України.
10 червня 2003 року відбулося офіційне відкриття Центру соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання (ЦСАЖ). У цьому закладі надаватимуться послуги одночасно 80 клієнткам. Водночас Київська міська адміністрація фінансує будівництво «будинку соціального піклування», розрахованого на 200 клієнтів, яке заплановано завершити до кінця 2003 року. Передбачається, що цей заклад надаватиме місця для ночівлі на нетривалий період (кілька ночей) жінкам, яких затяримала міліція, чи їх знайшли вуличні працівники, чи вони самі звернулися сюди. Тим жінкам, які відповідають критеріям прийому до Центру соціальної адаптації, буде запропоновано взяти участь у його програмі.
Окрім того, у планах Київської міської державної адміністрації — створення соціального готелю, де могла б проживати частина жінок, які завершили програму реінтеграції Центру.
Також Головне управління соціального захисту населення КМДА активно працює над створенням законодавчої бази стосовно розвитку соціальних послуг для бездомних. Основним її елементом має стати Закон про статус бездомного, наявність якого передбачає певні виплати з державного бюджету і можливість особи сплачувати з цих грошей за проживання в притулках чи соціальних готелях.
Організація роботи з жінками в Центрі соціальної адаптації
Центр соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання, став пілотним проектом у розвитку послуг для бездомних жінок. Його особливістю є те, що послуги пропонуються лише тим особам, які можуть узяти участь у програмах, пов'язаних і набуттям чи відновленням трудових навичок, оволодіти новою професією чи знайти роботу, що розглядається як найважливіший чи ник реінтеграції.
Основною діяльністю, спрямованою на реінтеграцію жінок, займаються співробітники Відділу реінтеграції, персонал якого складається з п'яти соціальних працівників. Вони спільно з працівниками Відділення відновлювального лікування та профілактики й голландськими колегами розробили низку процедур, на яких грунтується робота з клієнтками Центру. У основу їх покладено модель «Вісім кроків реінтеграції в суспільство», яка передбачає такі етапи.
Робота з клієнткою починається після її «Звернення».
На етапі «Першої співбесіди» соціальний працівник проводить первинне інтерв'ю з клієнткою та вносить дані про неї до документа «Бланк первинного опитування».
Якщо соціальний працівник приймає рішення про відповідність клієнтки критеріям для перебування в Центрі, він надає інформацію про умови прийому, програми, умови проживання в Центрі, показує Центр, кімнату, де жінка зможе проживати, розповідає про можливості проведення дозвілля. Підстави для прийому до Центру та підстави, за яких клієнтці може бути відмовлено в прийомі до Центру, викладено в документі «Порядок прийому та виписки підопічних Центру соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання». Дані про особу, яка зверталася до Центру, також реєструють у «Журналі первинних звернень».
На етапі «Прийому» соціальний працівник надає інформацію про клієнтку директорові Центру, який вирішує питання прийому клієнтів. Якщо рішення позитивне, то клієнтка, за направленням Центру, має пройти медичне обстеження в поліклініці № 1 м. Києва і отримати Довідку про стан здоров'я. Це триває приблизно три дні. Більшість клієнток відвідували поліклініку разом із соціальним працівником.
Що стосується жінок, які не мають паспорта, то за направленням Центру, з метою встановлення особи, вони мають звернутися до Приймальника-розподільника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м. Києві, повідомити дані про себе, залишити відбитки пальців і через деякий час отримати довідку, яка потрібна для подання заяви про поновлення паспорта.
Якщо стан здоров'я клієнтки задовільний, інфекційних хвороб не виявлено (перелік захворювань, наявність яких не дозволяє прийняти жінку до Центру, міститься в документі «Правила прийому та виписки підопічних»), з нею укладають контракт «Угода про тимчасове Перебування підопічної у Центрі соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання», де визначаються зобов'язання та права обох сторін. Попередньо клієнтка ознайомлюється з «Правилами прийому та виписки підопічних» і «Правилами внутрішнього розпорядку» і зобов'язується їх виконувати.
Після цього клієнтка потрапляє до Відділення відновлювального лікування та профілактики, де перебуває на «карантині» близько двох тижнів. Після закінчення періоду карантину, якщо не виявлено хвороб, що унеможливлюють прийом до Центру, клієнтку поселяють у кімнату, де вона мешкатиме. У разі наявності захворювання її направляють до лікарні для проходження курсу лікування, а після його завершення вона може бути прийнята до Центру.
На етапі розробки процедури прийому жінок до Центру працівникам довелося розв'язувати безліч проблем. Так, державні медичні заклади обслуговують населення за територіальним принципом: безкоштовні медичні послуги можна отримати лише в поліклініці того району, де громадянин зареєстрований (прописаний). Тому особа, яка не має паспорта, де зазначено місце (район, місто) реєстрації, не має змоги безкоштовно пройти обстеження. За погодженням Головного управління соціального захисту населення з Головним управлінням охорони здоров'я було прийнято рішення про надання медичних послуг жінкам, які звертаються до Центру, поліклінікою № 1 м. Києва.
Також було досягнуто домовленості з Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ у м. Києві про те, що жінки, які звертаються до Центру, не перебуватимуть у Приймальнику-розподільнику до встановлення їхньої особи (зазвичай це триває до трьох місяців), а матимуть змогу проживати в Центрі.
На етапі «Оцінка» клієнтка знайомиться із соціальним працівником, який вестиме її випадок, визначаються й структуруються проблеми. У роботі з клієнтом використовують підхід «case management», який у документах, що регламентують роботу Центру, називають «індивідуальним супроводом». За такого підходу соціальний працівник разом із клієнткою аналізують проблеми, встановлюють їх пріоритетність і зазначають, над якими проблемами можна працювати одночасно.
На етапі «План супроводу» соціальний працівник разом із клієнткою розробляють план, метою якого є поступове розв'язання її проблем. При цьому беруть до уваги такі аспекти життєдіяльності клієнтки: статус, фінанси, набуття просоціальної поведінки, місце проживання, працевлаштування, фізичний стан, психічний стан, практичні навички самостійного життя, зайнятість/організація дозвілля.
Наступний етап роботи — «Здійснення супроводу» — пов'язаний із безпосередніми діями клієнтки та соціального працівника. Соціальний працівник організовує необхідні для неї зустрічі з певними спеціалістами в інших організаціях. Клієнтка відвідує їх і звітує про результати. На цьому етапі дуже важливою виявляється така функція соціального працівника, як представництво та захист інтересів клієнтки. Насамперед це стосується випадків, коли клієнтка іде на зустріч, про яку заздалегідь домовився соціальний працівник, однак отримує формальну відповідь або її взагалі не приймають. «Коли клієнтка намагалася проконсультуватися в юриста цієї організації, то він їй нічим не допоміг; коли наступного дня я пішла разом із нею, то без проблем у того самого юриста ми отримали відповіді на всі питання, що нас цікавили», — зазначила соціальний працівник Центру.
На етапі «Оцінка результатів» соціальний працівник аналізує разом із клієнтом досягнення та з'ясовує, чому якісь дії не були вчинені й чому вони виявилися неефективними, і вносить зміни до «Плану супроводу».
Етап «Вихід» передбачає припинення стосунків соціального працівника та клієнтки, яка завершила програму реінтеграції.
Діяльність благодійного фонду «Дорога додому» в Одесі
Мабуть, одним із найстаріших — адже цей Центр працює з 1996 року — і, безперечно, найвідомішим в Україні проектом, спрямованим на підтримку бездомних людей, є благодійний фонд «Дорога додому» (рос. «Дорога к дому» — Н.К.), що працює в Одесі. Чимало соціальних працівників, представників громадських і державних організацій знають про роботу цього фонду, відвідували його та ознайомлювалися з його роботою. Співробітники благодійного фонду, що співпрацює з «Big Issue Scotland» (DFID) і Фондом «Євразія», відкриті для обміну досвідом, надають консультативну та інформаційну підтримку тим, хто зацікавлений у розвитку послуг для бездомних людей.
У структурі благодійного фонду діють підрозділи, що мають на меті підтримку бездомних людей: реєстраційний центр; реабілітаційне, реєстраційно-консультативне відділення; відділення надання продуктово-речової допомоги; центр реабілітації та соціальної адаптації.
Саме реєстраційний центр вирізняє цей фонд серед усіх інших організацій, що діють в Україні. Він розташований у центральній частині міста, неподалік від ринку «Привоз», де мешкають і знаходять собі засоби для існування багато бездомних людей. Ця обставина є надзвичайно важливою для успішної роботи таких організацій, бо зазвичай представники влади намагаються розміщувати подібні заклади на околиці міста чи в передмісті. Однак для бездомних людей характерна невисока мобільність: вони намагаються знаходити місця для ночівлі там, де вдень можна знайти якісь засоби для існування. Таким місцем є саме центральні райони міст. Бездомні мають небагато можливостей пересуватися містом, адже громадський транспорт малодоступний для таких людей, і їм непросто дістатися на край міста для отримання послуг.
Очевидно, що основні проблеми бездомних людей пов'язані не стільки з відсутністю у них житла, скільки з неможливістю — внаслідок цього — реалізувати більшість своїх громадянських прав, найголовніше з яких — це можливість працювати. Втрата житла для більшості людей автоматично означає втрату місця, де вони можуть бути зареєстровані (прописані). У разі втрати паспорта людина, яка не має реєстрації, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання» від 2003 року, практично позбавляється можливості його відновити [5]. Усі соціальні послуги, допомоги чи виплати, пенсії, реєстрація в Центрі зайнятості, медичні та інші послуги можна отримати лише за наявності в особи паспорта. Влаштуватися на легальну роботу для особи, яка не має паспорта, також неможливо. Спосіб життя, що його змушені вести люди, які не мають визначеного постійного місця проживання, пов'язаний із ризиком бути пограбованим, втратити свої речі і т.ін. Тому найважливішою проблемою для бездомних людей є відсутність документів, що засвідчували б їхню особу, насамперед паспорта.
Діюча система допомоги та підтримки для бездомних людей не в змозі розв'язати цю проблему. Тому головна ідея діяльності реєстраційного центру полягала в тому, щоб особам без визначеного місця проживання (бездомним), які перебувають на обліку в центрі, видавати паспорти без штампу реєстрації, а також реєструвати їх за юридичною адресою цього центру. Лише після відновлення документів, як сподіваються працівники центру, майже чверть із загальної кількості тих, хто був його клієнтом, зможуть самостійно розв'язати свої проблеми й позбутися статусу бездомних.
Проте для багатьох бездомних людей, особливо тих, хто має тривалий «стаж» життя на вулиці, лише допомоги у відновленні документів буває недостатньо. Типовими потребами таких людей є необхідність у санітарно-гігієнічних послугах, одязі, отриманні роботи та прийнятного житла, лікуванні. (Останнє є надзвичайно актуальною проблемою, бо серед бездомних поширеними є захворювання на туберкульоз, інфекційні захворювання шкіри, хвороби, що передаються статевим шляхом, тощо). Велика кількість бездомних людей з алкогольною чи наркотичною залежністю потребують лікування в наркологічних клініках; частина бездомних страждають психічними розладами.
Тривале проживання на вулиці призводить до втрати соціальних навичок — і багато хто з клієнтів потребує підтримки та навчання, що пов'язано з представництвом їхніх інтересів, з допомогою в налагодженні стосунків з родичами, у набутті професійних навичок. Але ці види послуг можуть надавати й інші організації. Для соціальних працівників, які намагаються організувати послуги для бездомних, важливо не стільки задовольнити їхні потреби розширенням спектру різноманітних послуг у межах агенції чи громадської організації, скільки налагодити відносини з іншими організаціями та використати їхні ресурси й можливості для допомоги й підтримки своїх клієнтів. Крім того, провівши належну роботу в громаді, удасться створити додаткові можливості для допомоги бездомним. Так, значна частина ресурсів, що є в розпорядженні фонду «Дорога додому», надані безпосередньо одеситами; вони приносять до центру речі, одяг, книги тощо, а його працівники потім передають їх бездомним.
Проект «Соціальна реінтеграція бездомних» у Чернівцях
Система підтримки та допомоги для бездомних людей у Чернівцях базується на тісній співпраці об'єднання громадян «Народна допомога», австрійської організації «Фольксгільфе» та Чернівецької Міської ради і включає кілька проектів, що здійснюються за фінансові підтримки Європейської комісії. У межах одного з них, а саме «їжа на колесах», надається харчування особам без постійного місця прожинання. Інший проект «Привернення уваги громадськості до проблем бездомних людей» спрямований на висвітлення в засобах масової інформації ситуації з бездомністю в місті, на проведення різноманітних заходів з метою залучення громадськості міста до розв'язання проблем бездомних людей. У місті діє притулок для осіб без постійного місця проживання, який має змогу надати десяти бездомним тимчасовий нічліг і гарячу їжу (обід, вечерю). Крім того, можна скористатися послугами душової та пральні, пройти загальний медичний огляд, отримати допомогу у відновленні документів з тимчасовою реєстрацією за адресою організації.
На початку жовтня 2003 року відкрився Центр ресоціалізації бездомних, розрахований на 65 осіб. Тут працюватиме кваліфікований персонал, а саме: соціальні працівники, психолог, лікарі, які постійно надаватимуть клієнтам необхідну допомогу. Клієнти Центру зможуть отримати такі види соціальних послуг: безкоштовне харчування, нічліг, санітарно-гігієнічні процедури, а також психологічні та медичні послуги, допомогу у відновленні втрачених документів, що засвідчують особу, тощо [6].
Перспективи розвитку допомоги та підтримки для бездомних
При плануванні політики щодо бездомності та створення послуг для цієї групи клієнтів, насамперед, важливо брати до уваги особливі потреби тих, хто відноситься до цієї групи. Так, значна частина бездомних воліють отримати не лише місце для ночівлі, а й санітарно-гігієнічні послуги: тривалий час вони ведуть бездомний спосіб життя, звикли до нього, їх дуже важко, а часто й неможливо мотивувати до змін. Інша частина — таких набагато менше — потребують підтримки та допомоги для повернення в суспільство, що пов'язано з пошуками роботи, із відновленням професійних навичок чи набуттям нових, отриманням житла і т.ін. Це означає розвиток різних видів послуг, орієнтованих на різні групи клієнтів. Як свідчить досвід західних країн, система послуг для бездомних передбачає кілька рівнів підтримки та допомоги:
— притулки для бездомних чи нічліжки. Лише частина клієнтів цих закладів мають потребу в послугах наступних рівнів;
— проекти проживання з наданням різноманітних послуг і підтримки. Центр адаптації жінок без визначеного місця проживання, призначений надавати підтримку жінкам, які здатні знайти роботу, набути професійних навичок тощо, є проектом саме такого типу. Аналогічну мету має Центр реабілітації і соціальної адаптації благодійного фонду «Дорога додому», у межах якого клієнти отримують житло, харчування, робочі місця тощо;
— проекти з підтримки самостійного проживання, які передбачають підтримку в отриманні житла, що надається соціальними організаціями, покликаними займатися потребами відповідної групи клієнтів. Таким проектом може бути соціальний готель чи гуртожиток, де люди можуть проживати певний час, доки не в змозі будуть винаймати власне житло;
— проекти самостійного проживання, учасники якого орендують житло самостійно й отримують підтримку від соціальних агенцій.
Наступним важливим чинником, який важливо брати до уваги при плануванні послуг для бездомних людей, є їхня кількість. Імовірно, на перший погляд може видатися, що економічно вигідно створювати нічліжки чи Центри для великої кількості клієнтів. Але з огляду на цінності соціальної роботи та існуючий зарубіжний досвід, кількість клієнтів, яких обслуговує організація чи агенція, має бути невеликою — у межах 20–60 осіб. За таких умов соціальні працівники можуть працювати індивідуально з клієнтами, зважаючи на особливості характеру, можливості та схильності, що, у свою чергу, дасть змогу обрати для них ті програми, які найбільшою мірою відповідають їхнім потребам. Окрім того, за таких умов набагато менший ризик виникнення конфліктів і незадоволення з боку мешканців того району, де розміщена агенція, що працює з бездомними. Навпаки, деякі бездомні можуть у різні способи долучитися до життя в громаді.
Закон України «Про соціальні послуги» створює нові можливості Для подальшого розвитку системи допомоги та підтримки для бездомних людей. У ньому передбачено надання широкого спектру соціальних послуг у тимчасових притулках для дорослих; такі заклади можуть працювати як організації нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання [7]. Тому вивчення послуг, створення ефективних моделей подібних організацій, дослідження їх роботи набувають особливої актуальності. Такий підхід сприятиме як задоволенню потреб клієнтів і запобіганню їх виключення із суспільства, так і зменшенню соціальної напруги.
Література
- Звіт Одеського благодійного фонду «Дорога додому» за 2002 рік.
- Рішення Київської міської ради «Про створення Центру соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання» № 145/1122 від 21.12.2000.
- Розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про затвердження Програми зміцнення законності та боротьби із злочинністю в м. Києві на 2001–2005 роки» № 140 від 07.06.2001.
- Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання» № 35 від 16.01.2003.
- Innovative Approaches in Housing the Homeless: National Report. — The Netherlands, 1998.
- Веб-сторінка Чернівецького об'єднання громадян «Народна допомога». — http://www.nardop.org.ua
- Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003.